Організація Об’єднаних Націй є важливою інституцією для врегулювання міжнародних конфліктів. ЇЇ функції різняться залежно від регіону та завдань, які перед нею стоять.
Із початком повномасштабної збройної агресії проти України постало питання щодо використання потенціалу, знань та вмінь, що стали надбаннями під час участі у миротворчих місіях, як для українських Миротворців ООН, так і їх колег з різних країн світу.
Завдяки спільній координації дій з боку Головного офісу, Президента Міжнародної асоціації Миротворців ООН Лорана Аттар-Байру, Національних представництв SPIA, стало можливим формування гуманітарних конвоїв до України. Була проведена низка евакуаційних заходів до країн Європи, в тому числі за чіткої координації керівництва Громадського об'єднання миротворців ООН із приймаючою стороною, якою стали Національні представництва SPIА, інші миротворчі кола Європи.
Не менш важливим аспектом є підтримка українців, що змушені були залишити свої домівки та шукати прихисток у країнах Європи, безпосередньо на місцях їх нового перебування. Зокрема, Бельгійський підрозділ Міжнародної асоціації Миротворців ООН, AISP/SPIA, який очолює Альберт Тибор, віце-президент асоціації Миротворців ООН по Західній Європі, приділяє в тому числі особливу увагу та опікується тими, хто потребує цього, якнайбільше - тими, в чиє життя увірвалася війна, хто змушений був поїхати в невідоме, маючи з собою тільки найдорожче - дітей. Співпрацюють бельгійські Миротворці також із засновницями та активними діячками Центру Творчості "Ластівки", що знаходиться у містечку Нівель.
Наталія Болдирєва-Александр – викладачка малювання та художниця, відома, і в казахстанському, і в європейському культурному середовищі. Олеся Дякун – засновниця Центру «Ластівки» головною метою, якого є психологічна і моральна підтримка, будь-якої людини, яка потребує такої допомоги. Олеся та Наташа з Казахстану. Алматинки вже понад двадцять років живуть і працюють у Бельгії. У березні 2022 року Бельгія, як і інші країни Європейського Союзу, підключилася до прийому біженців з України. У невелике містечко Нівель, за тридцять кілометрів від Брюсселя, на той час приїхало понад п'ятдесят українських сімей, переважно жінки та діти. Страх, розгубленість, мовний бар'єр – алматинки були одними з перших у Нівелі, хто поспішив на допомогу вимушеним переселенцям. Олеся та Наташа працювали перекладачами, допомагали з обробкою документів та побутовими порадами, але головне – вселяли впевненість у гостей, що вони можуть почуватися на новому місці як удома.
.jpg)
